«Педагогічна
манера розмови у Володимира Йосиповича Здоровеги виявлялася в тому, що його
критичні судження не ображали, не принижували, не викликали відчуття
нездатності, а, навпаки, розбуджували бажання розвивати свої сили в
журналістській творчості».
Роман Андріяшко
«Володимир Здоровега однаково був
«незручним» для влади і в часи застою, і під час перебудови, і в роки демократичних
перетворень. Одні кликали на партком – чи то за «Франкову кузню» (літературна
студія), чи за надто «вільнодумну» стінну газету, де кожен студент міг написати
все, що заманеться (бувало, що публікувалися й вар’яти, але загалом, писали
патріоти), чи за «крамольні» статті студентів у місцевій пресі… Інші у
жорстокому мітинговому екстазі намагалися з’ясувати, «де ти був, коли я в
таборах сибірську кашу їв?». Здоровега відповідав спокійно: виховував
українських журналістів. Тих самих, до речі, як нині беруть інтерв’ю у колишніх
мітингових активістів. Правда, не у всіх. Бо прийшли нові часи, прийшли нові
люди. Така логіка життя.
Володимир Боденчук
«Володимир Йосипович гостро переймався
тим, що відбувається в інформаційній сфері. Йому боліло засилля у журналістиці
«попси», те, що знижується професійність видань, що зникають власне українські
видання. Володимир Йосипович був світлою Людиною»
Юрій Бондар
«Журналістика
для Володимира Йосиповича була усім, і він їй віддав усе – розум, талант,
глибокі знання, любов до людей і рідного краю»
Лариса Бурчо, Йосип Бурчо
«Володимир
Йосипович навчав – не боятися чистого аркуша паперу та творчої невправності, а
вчитися надавати своїм думкам об’єму, кольору та ваги. І найпростішу
банальність описати, мов надзвичайну річ»
Леся Головата
«Володимир
Здоровега розумів, що журналістика – це не тільки високий стиль, це вища місія,
здатність впливати на людей, іноді – на перебіг процесів. Він усвідомлював, що
інструментом слова можуть оперувати не тільки свідомі свого покликання люди,
ті, хто бажає спільного добра. Він знав, що ошусти у цій справі спритніші,
успішніші, проворніші»
Ігор Гулик
«Львівська
школа журналістики – явище аж ніяк не локальне, а загальноукраїнське. Одним з
її творців був Володимир Здоровега»
Анатолій
Денисенко
«Для
мене Володимир Здоровега був вічним дослідником. Він учив очищати інформацію
від ідеології. … Він ніяковів перед модою на цинізм та епатаж. …По його очах
було видно, що він не лише слухає – він чує. Це рідкість. Я чомусь переконаний,
що він чув кожного, у чиї очі дивився»
Остап Дроздов
«Заслуги
В. Здоровеги як вченого величезні. Він володів рідкісним даром серед нашого
вченого корпусу – вмінням теоретизувати, вмінням мислити абстрактно. …
Тоталітарна (комуністична – В. Л.)
система, система одного із найбільш жорстоких і безкомпромісних політичних
рухів зламала багатьох, багатьох підступно використала – серед них і Володимира
Йосиповича. І все ж він не став вірнопідданим, не став ідеологічно зашореним»
Степан Кость
«Пам’ятаю,
як розродився спогадами Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Книги,
одна за одною, «вилітали у світ», як підсмажені скибки хліба з тостера: «Мала
земля», «Піднята цілина», «Відродження». Тоді професор з гіркотою і сарказмом
сказав: «Дуже талановитий журналіст Леонід Ілліч…Аграновський». Звичайно, усі
студенти зрозуміли, що мова йде про Анатолія Аграновського.
-
Добре, що хоч поем про «сизого орла» (як про Сталіна – С. К.) ще не складають, -
додав Володимир Йосипович. У застійні сімдесяті часи це звучало як
антирадянщина. Особливо, з вуст викладача. За своєю натурою Володимир Здоровега
не міг бути «підручним партії», а за посадою – був зобов’язаний»
Степан Курпіль
«За
радянських часів В. Й. Здоровегу декілька разів пробували вигнати з роботи за «націоналізм»,
а пізніше дехто закидав йому недостатню національну свідомість. Хоч він ніколи
не був дисидентом, його погляди водночас дійсно ніколи не вкладалися у межі
якоїсь шаблонної доктрини, і тому він не був своїм у жодній партії, у жодній
команді, і йому часто перепадало на горіхи і від комуністів, і від істерично
налаштованих мітингових патріотів. Бо для нього було понад усе – служіння
істині, навіть на шкоду собі»
Ігор Лубкович
«Володимир
Йосипович Здоровега збагатив світ мудрістю і відійшов у вічність. Людина
європейської слави, він був простим, його серце відкривалося тим, у кому бачив
жагу до пізнання і відображення світу. Він заповів, аби кожен із його
вихованців ставився вдумливо до життя і зважував слово. Скільком талантам він
дав дороговказ! Він вів нас за руку по-батьківському, хотів, щоб принципи
«совісної» журналістики, модель якої створив своїми теоретичними засадами,
стали нашою щоденною філософією»
Віктор Мазаний
«Володимир
Здоровега під кожним оглядом був симпатичною людиною: красивий тілом, мудрий,
працьовитий, продуктивний, добрий і товариський»
Степан Макарчук
«Володимир
Йосипович розумів свій час як такий, у який проти України ведеться інформаційна
війна, а відтак держава мусить захищати свій інформаційний простір, бо «програш
у війні слів та ідей неодмінно веде до програшу у значно більшому». Його
глибоко турбувало те, що на всіх щаблях влади він бачив осіб, не зацікавлених в
утвердженні українськості в Україні»
Ігор Михайлин
«Одні
національні інтелігенти за свої переконання сідали за ґрати (як В. Стус, І.
Калинець, В. Чорновіл, Є. Сверстюк, М. Руденко…), інші по-вірнопідданськи
(«ледь печальні, ледь сутулі, ледь пом’яті») тихенько, «підленько і дрібненько»
гнули «лінію партії», ще інші, як той же Григір Тютюнник, Ліна Костенко, Олесь
Гончар, Борис Олійник, Іван Дзюба і тоді, на відносній волі, зоставалися
Людьми, працюючи в журналістиці і в літературі, а значить граючись зі смертю. Знаю,
як важко переживав В. Й. Здоровега свою роль експерта у справі засудження
радянською владою поета Ігоря Калинця, тому просив у нього пробачення. І це
було щире і шляхетне, християнське каяття людини, яка не претендувала на роль
героя, а лише – на статус порядної совісної людини, професіонала із гідністю,
яким, впевнений, Володимир Йосипович, в очах справжніх дисидентів і зостається»
Ігор Павлюк
«У
студентському журналістському середовищі Володимира Йосиповича з приязню і
симпатією називали «іскрою Божою». З двох міркувань. Природа наділила шановного
професора талантом. А, по-друге, він упродовж десятиліть бездоганно і практично
з перших особистих зустрічей визначав «виплеканий молоком матері» дар молодої
особи до творчості, до репортерського пошуку, до публіцистичної довершеності.
Як науковець, педагог, публіцист і наставник мав індивідуальний, тільки йому
притаманний виразний стиль, який обумовлювався його характером – виваженим,
спокійним, доброзичливим. Цінність слова Володимира Здоровеги - у його
думці, у влучності й точності формулювань. Він мав підвищену відповідальність
за писане й мовлене слово»
Ігор Паславський
«Мудрість
полягає в тому, щоб помилки свої виправляти, бо кожна людина здатна помилятися,
але і силою свого розуму у незламної волі долає свої хиби во ім’я правди. Така
доля кожної людини, які б висоти людського духу вона не займала. Володимир
Здоровега за своїм характером був людиною доброю, щиросердною, мудрою. Головне
полягає ще й у тому, що це був у своїй душі патріот, що любив свою землю, свій
народ, українську мову та культуру, вболівав за національну та державну
самостійність України. Це те, що визначало внутрішнє життєве кредо Здоровеги,
яке він завжди беріг у своєму серці»
Андрій Пашук
«Останніми роками Володимир Здоровега
багато писав, його статті з’являлися чи не щотижня у газетах «Дзеркало тижня»,
«День», «Високий Замок». Він ніби спішив поділитися з читачами своїм багатим
досвідом, дати оцінку явищам і процесам, які відбуваються у політичному,
культурному, економічному житті незалежної України. Особливо турбували вченого, публіциста справи у нашому журналістському
цеху, на інформаційному ринку України, у сфері підготовки майбутніх кадрів для ЗМІ.
Володимир Здоровега чітко простежував виклики перших років ХХІ століття щодо журналістики
і намагався сформулювати відповіді на них. Частина публікацій склали книгу «Про
журналістику і журналістів», яка сьогодні використовується на факультеті як своєрідний
посібник для студентів. Він не стояв би осторонь і зараз, коли майже щодня помічаємо
негаразди у власному журналістському середовищі. Він не оминув би нагоди дати
оцінку сущому, заглянути в майбутнє. Бо, простежуючи все його життя,
переконуємося, що дотримувався зрілої формули «Якщо не я, то хто?». Така
настанова дозволяла йому бути на вістрі складних трансформацій – суспільних,
політичних, культурних перетворень, характерних для доби Володимира Здоровеги».
Михайло Присяжний
«Володимир
Йосипович Здоровега був особистістю і мав здатність мобілізувати свої внутрішні
сили, щоб розвивати, удосконалювати те, що Йому дав Бог, щоб не приспати
поінформовану свідомість, що, мабуть, йде від предків: справу, в яку тебе
вводить життя, треба робити добре і відповідально, потрібно її любити. Була у Володимира
Йосиповича природна жага до знань, яка накладалася на врівноважений характер,
вміння зосереджуватися, працювати і часто в умовах, які не завжди були
ідеальними для науковця.
…
Був Чистий четвер, перед Великоднем. Зранку приїхав з Києва, де опонував на
захисті дисертації, і зразу пішов на лекцію. Вийшов з 350-ї аудиторії, і ми
випадково зустрілися в коридорі. Був втомлений. Традиційно ми побажали один
одному веселих свят. Володимир Йосипович, сильно шкутильгаючи, пішов до виходу.
То були Його останні кроки по коридору, якими ходив десятки років.
У
п’ятницю, як згадує наша випускниця, приятелька сім’ї Мирослава Лубкович,
Володимир Йосипович збирався поїхати за вінком на могилу матері, яка дожила до
глибокої старості і про яку Володимир Йосипович завжди зворушливо турбувався.
Також хотів докупити дещо до святкового столу. Схилився, щоб зашнурувати
черевик… А вже у Великодній понеділок пішов в інші світи. Священик у
зворушливому прощальному Слові перед численною скорботною громадою згадав цей
День як добрий символ життя Людини»
Коментарі
Дописати коментар