СТАНДАРТИ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ І ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Згадаємо, що стандарт перекладається з англійської (standart) як норма, зразок, мірило. Отже, стандарти – це набір правил поведінки журналіста, певна схема дій журналіста в різних життєвих ситуаціях та є інструментом професійної саморегуляції під час пошуку істини, подання правдивої, вичерпної інформації про факти, події, явища та їхні наслідки для читачів, глядачів, слухачів. Однак дотримування стандартів журналістської праці не означає, що журналістські матеріали повинні бути шаблонними, трафаретними, позбавлені професійної оригінальності.

Відомо, що до журналістських стандартів належать оперативність, правдивість, точність, достовірність, баланс думок і поглядів, об’єктивність, повнота у викладі інформації, відокремлення фактів від коментарів та оцінок, неупередженість, чесність/справедливість, яскравість мовностилістичних засобів та інші.

Але в нинішніх умовах російсько-української війни – війни цивілізацій, цінностей і світоглядних орієнтирів - важливо розуміти, що до стандартів журналістської професії потрібно ставитися не стандартно, не традиційно, а неординарно, конструктивно. Мудру, принципово важливу думку висловила журналістка, громадська активістка Еміне Джеппар: «журналісти не можуть бути поза політикою під час війни. Кожен повинен розуміти, що інформація – це зброя». Від того, що і як журналіст пише, говорить по радіо, що показує по телебаченню залежить міць наших національних бастіонів, моральний дух захисників України від російських агресорів.

На жаль, не відчувалося глибокого розуміння цієї проблеми багатьма учасниками ток-шоу Наталії Влащенко «Народ ПРОТИ» 8 грудня. Не дано належної оцінки російському інформаційному спецназу в Україні, окремі справедливі думки потопали у мелодії московських балалайок. Під гаслами боротьби проти цензури, яка ніби насувається, захисту плюралізму думок у ЗМІ та свободи журналістської діяльності залишали поза увагою необхідність розуміння національно-громадянської відповідальності журналістів за долю України в умовах війни, захищали українофобів, зокрема Мураєва, Рабіновича та інших невгамовних борців за свободу слова. Прикриваючись теревенями про дотримання європейських стандартів журналістської професії вони безугавно нав’язували думку про право на захист російської політики в Україні, яку проводять також Медведчук, Льовочків та інші.

Публіцист Сергій Грабовський слушно наголосив, що «модна нинішня  формула західної журналістики про «баланс думок і поглядів» у висвітленні тих чи інших подій французький філософ Філіп де Лара афористично сформулював так: «П’ять хвилин для Гітлера, п’ять хвилин для єврея». Ось вам, мовляв, дві правди, обидві рівноцінні, а все інше нас не стосується».  Годі й казати, що такий підхід до висвітлення російсько-української війни не має нічого спільного зі справді найкращими журналістськими принципами, функціями, традиціями, які мають на меті не «сякий-такий баланс думок», а правдивість, компетентність, об’єктивність, свободу слова і морально-суспільну відповідальність. Баланс між білим і чорним  - це аморальна сірість. Журналіст насамперед громадянин, патріот, а до цих якостей належить професіоналізм, здатність боротися із внутрішньою і зовнішньою несправедливістю  - основною загрозою Україні.

Важливо розуміти, що крім кількісних стандартів (дали одну точку зору, то зобов’язані дати й другу) обов’язково мають бути ще якісні стандарти, зокрема щодо вибору авторитетного представника певної думки. На жаль, про це часто забувають. Переконаний, що не кожна думка має бути проголошена в гуманітарно-інформаційному просторі, тим паче, якщо вона антиукраїнська, аморальна. Не обов’язково надавати ефір, сторінки газети кожному бандитові чи іноземцям, які виконують у нас  спецоперацію. Якщо ж запрошувати, то обов'язково супроводжувати їхні вислови глибокими, правдивими поясненнями, переконливими коментарями, охороняючи українців від геноциду словом, телевізійним зображенням.

Ортодоксальний хасид Ашер-Йозеф Черкаський, який залишив Крим  одразу після окупації російськими загарбниками, пішов на  фронт добровольцем, став волонтером, а нині є депутатом Дніпровської міськради, висловився коротко, але глибоко, змістовно: «В Україні Росія прагне захопити не просто територію. В Україні їй потрібна історія Русі, щоби позиціонувати себе як давню державу». Російсько-українська війна  довела, що ворог наступає там,  де є зволікання з формуванням  української національної ідентичності, де на задвірках українська мова, національна культура.  Це розуміє Ашер-Йозеф Черкаський, а багато українців, які вважають себе елітою (сюди належать також журналісти), ніяк не можуть усвідомити, що “українськоцентричність, україноорієнтованість, національна самосвідомість” (Л. Волошина) - є головними передумовами економічних і військових успіхів України.

Газети публікували повідомлення, що у Святогорську Донецької обл. відбувся Медіа Форум “Донбас у медіа: від популізму до фактів”. Там Анастасія Станко, Олексій Мацука, Тетяна Попова, а раніше Андрій Куликов, Сергій Томіленко та інші закликали зменшити мову ворожнечі в українських медіа. Деякі іноземці повчали українських журналістів толерантності, жодним словом не згадуючи не лише про російсько-українську війну, а навіть слів “Росія”, “війна” не вимовляли, боялися як чорт ладану. Невже їм не зрозуміло, що є агресор - це Російська Федерація, є великі жертви, на загарбаній  українській території є російські військові, є найманці, є колаборанти, є сепаратисти, є зона бойових дій. Росія зв світом веде гібридну війну.

Українські ЗМІ покликані називати українських героїв - героями, подвиг захисників України - подвигом, сепаратистську зраду - зрадою, російську брехню - брехнею, московський злочин - злочином, російських блюдолизів - аморальними блюдолизами, московську агресію - агресією. Потрібно проводити чітку лінію між добром і злом, бо “моральний нейтралітет” та “етична амбівалентність” є серйозною загрозою українській журналістиці (Мирослава Барчук). «В Україні часто журналісти будують свої висновки на власних уявленнях, а в США чітко розрізняють інформаційний матеріал і власне відображення подій» (Мирослава Гонгадзе).

Журналістська творчість українських працівників ЗМІ має ґрунтуватися на засадах україноцентризму,  що є передумовою громадянської позиції, захисту українських національних цінностей. Нав’язана дискусія про якесь протистояння між стандартами журналістської професії й патріотизмом - це, вибачте, нісенітниця. В Україні війна. Справжній український журналіст поєднує громадянську позицію і професійні стандарти. Аморально підпадати під фальшиві гасла, мовляв, не можна застосовувати “мову ненависті”, а надавати слово опонентам, бо у них інший погляд на ситуацію. І тоді буде справжня дискусія. Вибачте, це - повний абсурд, бо про що можна дискутувати із загарбниками та їхніми підлабузниками? Московська маніпулятивна пропаганда спрямована на те, щоби заколисати пильність українців, розвіяти їхній  національний дух, ввести в оману світову громадськість.

Наприклад, московські маніпулятори вдалися до цинічної брехні – назвали один із телеканалів «Україна 24». На фоні синьо-жовтого прапора телеканал цілодобово показує один формат «Секреты женского счастья», де жіночки пристрасно розмірковують над списком «140 требований к настоящему мужчине». Цей формат періодично змінює не менш дебільна програма про молекулярну кухню. Перестарілий хімік заморожує в трубочках апельсиновий сік і викладає його на тарілочку за допомогою шприца у вигляді спагеті. Отже, московські брехуни-маніпулятори показують українців розумово відсталими аборигенами якихось ще не відкритих островів.

Правдиве висвітлення російсько-української війни, викликів та загроз національній безпеці України в умовах анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, загарбання частини територій Донецької і Луганської областей забезпечується  високим рівнем історичних, філософських, політологічних, журналістських знань, авторитетом аргументів, доказів, професійним патріотизмом, громадянською позицією, націєтворною енергією кожного журналіста, всієї медіасистеми.